Як відучити дітей битися між собою

Автор тексту: Аліна Мірошникова

Що робити, якщо стосунки між маленькими братами і сестрами перетворюються на безкінечні війни? Коли батьки постійно чують: «Він перший розпочав»? Дитячі бійки — норма чи невихованість? Дитячий психолог Олена Шамрай переконана: корені проблеми криються в правилах родини, тож розпочинати варто з них.

Чому універсальні поради не працюють

На думку Олени Шамрай, коли батьки ставлять такі запитання, їм завжди хочеться вірити: ось знайдеться експерт, який дасть лайфхак, після чого проблеми з дітьми вирішаться. Насправді одна відповідь на всі випадки життя — це очевидна брехня, адже не тільки всі малюки, а й усі батьки — різні. І навіть те, чого вони хочуть досягти, дуже відрізняється, навіть якщо висловлено тими самими словами. Одним дорослим хочеться, щоб діти виглядали вихованими, чемними, не привертали уваги бійками. В інших завдання — щоб між чадами виникало менше розбіжностей. Можливі варіанти: щоб діти відучилися від будь-якого насилля або щоб навчилися управляти конфліктом, без дорослого могли вирішити будь-які протиріччя або щоб були командою і не дозволяли собі бити «своїх».

То як відповісти на такі запитання? Коли психотерапевт працює із сім’ями, він за певним алгоритмом «класифікує» їх, виявляє негласні правила та уточнює запит. Такий самий підхід можливий і заочно — правильніше давати різні поради для різних типів сімей. Але батьки мають самостійно звузити запитання: не просто «Як відучити?», а «Якого конкретно результату ми хочемо досягти?»

Агресія не тотожна насильству

Основа для поділу родин на різні «моделі» — ставлення до агресії. Тільки на перший погляд здається, що з бійками все просто — не можна дозволяти цього дітям. У дослівному перекладі «агресія» означає «наближення, крок назустріч». Вона не тотожна поняттю «насильство». Адже існують здорова агресивність (енергійність, сила заради досягнень, наполегливість), спортивна агресивність (воля до перемоги, амбіції, бойова готовність) тощо. Навіть у маленької дитини є певний рівень природної, майже інстинктивної агресії, спрямованої на захист своїх інтересів. А ось ставляться до нього батьки по-різному.

Через хлопчика, який тупає ніжками або кричить з іграшковим пістолетом «Руки вгору!», можуть непокоїтися: чи не зіпсувався у дитини характер? Та й самі дорослі, особливо татусі, (не при дітях), незалежно від виховання, дозволяють собі смачне слівце, азартне спортивне вболівання, чорний гумор, сарказм, напір). Такі речі — вибір родини, питання її цінностей, традицій, життєвих поглядів, тож лише батьки мають право визначити: наскільки в нашому домі дозволена «дикість».

Варіант № 1. «Мінімум конфліктів»

Яка родина: теплі стосунки, близькість, взаємопідтримка. Є схильність до гіперопіки дітей, психологічного злиття. Тобто члени родини схильні говорити про себе «ми» (приміром, мати каже: «Ми вже навчилися малювати/пішли до школи»), займатися спільними справами, підтримувати спільні інтереси, жертвуючи індивідуальними. Усамітнення сприймається як страждання.

Ставлення до агресії: уникають, можливі пацифістські погляди. Наприклад, дітям не купують іграшкових танків та автоматів, не дозволяють воєнізованих ігор (у реальності чи комп’ютерних). Часто під забороною демонстрація негативних емоцій (не можна злитися), гучні крики, борсання та штовханина. Батьки мріють, щоб між дітьми було мінімум конфліктів, щоб вони домовлялися, йшли на компроміс, поступалися один одному.

Що можна змінити у собі: усвідомити, що дітям потрібна віддушина для гніву, образи та інших негативних почуттів. Пропонуйте цивілізовані способи проявити все це: намалювати, розповісти вам, побити подушку чи боксерську грушу, прокричатися разом десь на природі тощо. Чимало приводів для бійок може виникнути, якщо ви намагаєтеся зробити іграшки спільними, примусити ділитися. Визнайте право на приватну власність кожного малюка (іграшки, книжки, одяг), привчайте не брати його речі без дозволу. Гасло «У нас все спільне» не працює.

Поради у вихованні:

1

Розвивайте емпатію в синів і доньок. Після бійки запитайте, чи боляче дитині, як, на її думку, почувається інша. Не намагайтеся розвинути почуття провини, а лише привчайте постійно замислюватися про почуття людини, з якої чадо спілкується. Дитина, яка вміє співчувати, уникатиме фізичних «розборок».

2

Зменшіть кількість приводів для ревнощів та заздрощів. Купуйте однакові речі, не сподівайтеся, що діти гратимуть разом однією іграшкою. Якщо одній дитині купуєте сюрприз чи виконуєте її бажання, спитайте, що треба іншій.

3

Підкреслюйте те, що єднає дітей. Робіть акцент на бажаній поведінці, а не на негативі: «Ти — чуйний братик», «Які в нас дружні діти!», «Як нам разом перемогти бійки?» Якщо досягнення невеличкі, все одно хваліть, «навіюйте» такий результат, який хочете отримати.

Варіант № 2. «Гарне виховання»

Яка родина: члени родини поважать індивідуальність кожного, але прагнуть підтримувати спільні традиції, пам’ять роду, авторитет старших. Тут можна бути дуже різними, але робити спільну справу (скажімо, допомагати в побуті, захищати інтереси членів родини тощо). Родина прагне до певних стандартів виховання, знання дітьми правил етикету. Може бути занадто важливим, що подумають люди про поведінку дітей.

Ставлення до агресії: мало визнають, як і в попередньому варіанті. Проте для хлопчиків чоловічі ігри вітаються. У родині чітко розділяють: на словах та в грі поводитися агресивно можна, на ділі — ні. Сварки та бійки дітей, особливо публічні, сприймаються як невихованість. Батькам не подобається поведінка малечі, яка привертає увагу оточуючих.

Що можна змінити у собі: можна бути дуже соціалізованими людьми, але варто пам’ятати: у вихованні не орієнтуйтеся на зауваження сторонніх, особливо випадкових свідків. Вони не знають ваших дітей. Якщо дитина під час сварки галасує, але утримується від бійок, це перемога, навіть якщо оточуючим вона заважає. Відповідальність за майбутнє чад лежить лише на вас, тож експертами з виховання можете бути тільки ви.

Поради у вихованні:

1

Якщо хочете прищепити дітям гарні манери (які унеможливлюють бійки), не варто зосереджуватися на тому, чого не можна робити, або порівнювати з іншими («Ось хлопчик вихований, ти теж таким маєш бути»). Краще зосередьтеся на цікавих дитині взірцях для наслідування. Дівчинці можна сказати: «Маленькі леди/принцеси/феї поводяться чемно». Хлопчика заохотити кодексом честі лицаря/воїна/пірата. Якщо доводиться критикувати, не адресуйте зауваження саме дитині, кажіть: «Ми так не робимо», «У нашій родині все вирішують без кулаків».

2

Не намагайтеся постійно контролювати дитину щодо проявів агресії — краще вчіть її самоконтролю.

3

Що раніше почнете прищеплювати родинні традиції та правила поведінки, то кращих результатів досягнете. Не переконуйте себе: він/вона ще зовсім малюк, треба почекати, коли почне більше розуміти. Дворічні діти вже різняться за рівнем вихованості. Це той випадок, коли терпляче постійне нагадування розвиває звичку, що сильніша за свідомі рішення дитини.

Варіант № 3. «Команда переможців»

Яка родина: спілка особистостей, кількох «Я», а не «Ми». Батьки прагнуть виховати дітей сильними, стресостійкими, сучасними, самі орієнтуються на останні тенденції у вихованні, прагнуть прищепити все, що знадобиться в житті. Інколи всі члени родини настільки занурені у свої індивідуальні справи, хобі, інтереси, що не залишається часу на спільну діяльність та спілкування.

Ставлення до агресії: тут «тіньову» сторону дитини приймають. Можна гніватися і не вважатися при цьому «поганим хлопчиком». Батьки дозволяють собі та нащадкам здорову агресію, навіть пишаються спортивним духом, конкурентністю чад, прагнуть виховати лідерів, тож вважають за необхідне навчати відстоювати свої права. Можуть вважати, що дітям треба дати самим з’ясувати свої стосунки, виявити, хто сильніший, не втручатися в дитячі бійки.

Що можна змінити у собі: є небезпека відпустити все на самоплив, тоді як діти не завжди можуть врегулювати ситуацію шляхом спроб і помилок. Одні малюки за кілька разів назавжди з’ясують розстановку сил, а інші постійно битимуться і можуть завдати серйозної шкоди, якщо робитимуть це безконтрольно. Тож навіть якщо вважаєте дитячі бійки нормальним явищем і здоровим етапом дорослішання, не забувайте дбати про безпеку.

Поради у вихованні:

1

Якщо вчите «давати здачі» та самим розбиратися, обов’язково прищеплюйте певні «правила гри». Розкажіть, як не можна бити в жодному разі (по голові, у живіт тощо), а ще краще — відведіть на уроки східних єдиноборств: крім вміння володіти тілом, захищатися, там дають і певну філософію застосування сили.

2

Не заохочуєте ябед. Хочете, щоб дитина привчалася самостійно все вирішувати? Тоді доведеться дещо пожертвувати справедливістю заради розвитку відповідальності. Введіть спільні наслідки. Наприклад, якщо ви не бачили, хто розбив вазу, нехай обидві дитини прибирають за собою. Не слухайте, «хто перший почав», введіть «санкції» для обох за бійку (скажімо, позбавте мультфільмів). Це згуртує та вмотивує брати на себе відповідальність у вирішенні конфлікту.

3

Виховуючи лідера і переможця, допоможіть також сприймати поразки, бути не першим. Без цього можлива величезна та непримиренна конкуренція між дітьми, що може підіймати градус агресії у родині. Привчайте, що є сфери життя, де змагання недоречне (наприклад, хто краще намалював щось або хто зробив більше добрих справ).

Варіант № 4. «Довіра між своїми»

Яка родина: батьки прагнуть виховати захисників, які змалечку відстоюють справедливість та певні цінності. У сім’ї дуже важлива довіра, можливість відверто поділитися всім наболілим, впевненість у взаємодопомозі. Тут поважають щирі почуття, але вчать дисциплінувати себе і діяти розумно, а не під впливом емоцій. У родині зазвичай є ієрархія, тож молодших дітей вчать слухатися старших як «заступників батьків». Дорослі привчають: які б не були розбіжності між братами й сестрами, вони назавжди залишаться рідними.

Ставлення до агресії: тат і мам бентежать не самі прояви агресії, а те, що вони спрямовані на найближчих. Вони переконані, що діти можуть давати відсіч іншим, але мають виступати «єдиним фронтом», захищати один одного.

Що можна змінити у собі: не можна змусити когось полюбити, навіть рідних братів і сестер. Що менша дитина, тим складніше для неї виявляти приязнь до будь-кого, окрім мами, а от ревнує вона сильно. Якщо в родині все благополучно, любов до братів/сестер розвинеться природно, з дорослішанням. А ось якщо постійно акцентувати на цьому увагу, примушувати, утрирувати («У тебе не може бути друга кращого за рідного братика»), це може призвести до протилежних наслідків.

Поради у вихованні:

1

Якщо не вірите, що заборони битися допоможуть, дайте змогу дітям скоріше перейти до більш цивілізованих способів розв’язання конфліктів. Вчіть не уникати, а управляти конфліктами (визначати, у чому протиріччя інтересів, шукати взаємовигідні рішення). Допоможуть знання з конфліктології. Вчіть відрізняти важливе від другорядного, щоб діти розуміли, скільки незначних приводів не варті сварки, і тим паче бійки, а які цінності справді гідні того, щоб їх відстоювали.

2

Варто підкреслювати, що розв’язання проблем без кулаків — ознака дорослішання. А бійки — для слабаків.

3

Вчіть дітей слухати один одного. Добрим прикладом слугують «сімейні ради», коли дорослі та діти сідають у коло, разом обговорюють проблеми, висловлюють почуття та пропонують (а не диктують) рішення. Мета таких «кіл» — допомога один одному, а не «розбір польотів».