Філософ Оскар Бреніф’є: «У школі я був педагогічною катастрофою»

Автор тексту: Юлія Чернова

Директор Паризького інституту практичної філософії, експерт ЮНЕСКО, провокатор, автор понад 20 книжок для дітей, революціонер у галузі освіти днями провів майстер-класи для киян у Новопечерській школі. Оскар Бреніф’є радить не давати дітям готові відповіді, а змалечку розвивати в них здатність думати, аналізувати і знаходити відповіді самостійно. Він знає, як за допомогою запитань будь-яке явище чи складне поняття можна дослідити з різних боків, і знайти власну відповідь.

Він провокативний і викликає вир емоцій уже з перших хвилин зустрічі. Для кожного в залі він виступає тригером: хтось дивується ідеям, хтось сміється від душі, когось обурюють слова, а дехто навіть ненавидить його. Але, мабуть, не було людини, у якої він не викликав жодних емоцій.

Улюблений приклад щодо вибору, який спонукає казати «Так» чи «Ні», — пропозиція руки і серця. Чи повірили б ми, якби на запитання «Ти вийдеш за мене заміж?» закоханий Ромео почув від Джульєтти: «Ну, якщо… коли…»

Найкраща відповідь на запитання: «Так» або «Ні». Адже коли потрібно обрати «так» чи «ні», людина мусить подумати і зробити вибір.

1

Що вбиває вчителя? Чому вчителі старіють швидше, ніж решта населення? Це рутина. Я покажу вам, як можна зупинити рутину. Одного ранку ви заходите до класу. Це звичайний день, діти навіть не звертають уваги, — це просто ще один день у школі. Цього ранку ви дивитеся на них і запитуєте себе, що ви тут робите. Навіщо ви тут?

2

Я обожнюю «так» чи «ні», але люди… людям не подобається «так» чи «ні», їм подобається «бла-бла-бла». Ви вважаєте, вони хочуть виразити себе? Знаєте, коли ви вичавлюєте лимон, із нього вилазять м‘якоть, сік, кісточки. Коли люди виражають себе, відбувається те саме. Тому я завжди раджу: відповідаючи на запитання, не виражай себе, подумай.

3

Люди хочуть виражати себе! Саме тому їм не подобаються «так» чи «ні» — це змушує зробити вибір, змінити схему мислення. Але відповіді на запитання — це мислення, а не самовираження.

4

Якщо дитина каже: «У мене немає слів, я не знаю, як сказати!», це означає, що вона не розуміє. Дуже просте правило: те, що зрозуміло в голові, — зрозуміло і на словах.

5

Софістичний принцип: перш, ніж казати щось, запитайте себе: те, що я хочу сказати, — це важливо, це істина, це корисно, це терміново? Якщо на одне із цих запитань відповідь буде «Ні», не кажіть цього. Навколо вже багато забруднень. Я навіть думаю, що саме в цьому причина виникнення дірок в озоновому шарі. Це моя теорія.

6

У вчителів є фобія, що вони можуть припуститися помилки. Але помилки — це людська природа. Сама людина — помилка. То яка ж вам різниця, що ви робите помилки? Іноді я кажу вчителям повторити за мною: «Лондон — столиця Франції», але вони у відповідь: «Ні, я не можу це сказати». У чому ж проблема? Це реально фобія.

7

Ви водите машину кожного дня вже багато днів, і одного дня за кермом уже не ви, а «воно». І ви можете спати чи балакати із сусідом. Деякі люди навіть кажуть: «О, я ж проїхав свій будинок». А все тому, що вони не звертають уваги. Це було «воно» — автопілот. Деякі вчителі роблять те саме: вони більше не викладають, «воно» викладає — відбувається автовикладання. Щоб думати адекватно, потрібно до «автопілота» підключати аналітичний спосіб мислення. Якщо у вас тільки аналітичний спосіб мислення — це означає, що ви не інтегрували процес. Якщо тільки інтуїтивний — це автоматичний процес, який ви не знаєте, як пояснити.

8

Проблема з вчителями полягає в тому, що вони завжди думають, що знають краще, тому саме вони повинні говорити. Дайте дитині подумати, замовкніть, слухайте…

9

Чому ви не можете змусити дитину заспокоїтися? Тому що ви самі не можете заспокоїтися.

10

Якщо є спокій і довіра, то можна розвивати мисленнєві компетенції, виносити судження. «Так» чи «ні» саме про це: виносити судження і потім наводити аргументи, приклади, аналізувати, синтезувати, вмикати критичне мислення, і тільки тоді можна розвивати компетенції. Звичайно, це складний процес, але він повинен бути радісним, без роздратування.